Учитель – це не тільки професія
У кожного в дитинстві була мрія про те, чим він буде займатися, коли стане дорослим. Відколи я себе пам’ятаю, моя мрія була незмінною – стати педагогом. Спочатку це були просто дитячі роздуми без особливого осмислення специфіки професії, її переваг та складнощів (як і всі діти, які міняють свої мрії про майбутнє майже щодня), проте згодом я все більше й більше стверджувалася в думці: я – майбутній педагог, і мій вибір – правильний.
Чому я ніколи не сумнівалася? Бо завжди була впевнена, що можливість допомогти дитині зрозуміти наш складний, великий і часто незрозумілий світ, виховати в ній базові моральні якості, укласти всі сили в те, аби твій учень став гідним звання «людина» – чи не найблагородніше заняття, яке саме по собі є винагородою за нескінченну й складну вчительську роботу. Са́ме це тверде переконання допомагало мені в моменти сумнівів та тривог не збитися із обраної для себе дороги, підтримувало в мені жагу до набуття нового досвіду, нових знань та умінь, які б допомагали в майбутньому реалізовувати ті завдання, які ставило переді мною життя.
На моєму шляху зустрічалися різні вчителі: були такі, які слугували прикладом людяності, тактовності, інтелігентності, були, на жаль, і ті, що слугували ілюстрацією, яким не повинен бути справжній учитель. Змалку я придивлялася до них, намагалася зрозуміти, як діє механізм педагогічного процесу. Кожен із моїх учителів став для мене безцінним джерелом досвіду, базою, певною «світлиною душі», на яку дивишся, щоб порівняти свою роботу із роботою цих людей, Такий психологічний базис – річ необхідна, щоб знайти для себе певні відповіді на ті педагогічні проблеми, що нерідко постають у трудових буднях учителя.
На мою думку, сучасний учитель – це свого роду еквілібрист, який має вміло балансувати між демократичністю та строгістю, між умінням на високому рівні використовувати широкі технічні можливості, які дає нам XXI століття й можливістю пояснити учням складну тему лише за допомогою дошки, крейди та ораторського мистецтва, між умінням бути для своїх учнів помічником, порадником і другом і при цьому не доводити стосунки до панібратства, до нівелювання авторитету педагога.
Я впевнена, що, попри всі труднощі, мені добре вдається подібна «еквілібристика», що учні не бояться мене, а поважають, що я зробила все, аби той багаж знань, який вони мають винести зі школи, був засвоєний ними повною мірою, що кожен з них залишиться Людиною, адже я завжди шукаю позитивні риси навіть у тих дітях, у яких ніхто подібного не помічає. Я сподіваюся, що мої вихованці в майбутньому будуть згадувати мене як приклад, як певний моральний орієнтир та авторитет, і уроки, проведені мною відіб’ються в їхніх душах теплими спогадами.
Єдине, що хочу додати, до написаного вище, то це те, що я відчуваю себе по-справжньому щасливою людиною. Адже людна, яка знаходиться на своєму місці не можу почуватися інакше.